УКФ та KLM реалізували знаковий проект для популяризації української музики

«Косенко – це найбільш витончений і європейський український композитор. Віктор Косенко був вундеркіндом – у шість років не знаючи нот грав Патетичну сонату Бетховена. Провів дитинство у Варшаві, отримав першокласну музичну освіту, закінчив Петроградську консерваторію по класу фортепіано та композиції. Зустрічався з Рахманіновим та Скрябіним. Викладав у Житомирі та Києві. Косенко був блискучим піаністом, навіть коли доводилося заробляти на життя ілюструванням німих кінофільмів. Кажуть, глядачі бігали з кінотеатру до кінотеатру, щоб почути його гру», – вважає диригент Сергій Лихоманенко, в якого виникла ідея реанімувати цикл «Етюди у формі старовинних танців».

8 жовтня 2019 року, у Львівському органному залі відбулась світова прем’єра версії для барокового оркестру циклу Віктора Косенка «11 Етюдів у формі старовинних танців». Проект реалізували за допомогою Українського культурного фонду  в рамках фестивалю «ЛюдкевичФест». Виконував твір Ukrainian Festival Orchestra під керівництвом Сергія Лихоманенка. Твір наразі є наймасштабнішим твором, що був написаний на теренах нашої країни для барокового оркестру.

Косенка, на відміну від інших українських композиторів, виконували частіше. Але тривалий час він залишався суто «дитячим» композитором, головне через «Альбом дитячих п’єс». Останнім часом українські музиканти все частіше звертаються до творчості Косенка, демонструючи його самобутність та майстерність. «Етюди у формі старовинних танців» – особливий цикл. У новій оркестровці, яка розкриває його нові грані, він отримав друге життя.

«11 Етюдів у формі старовинних танців» вважаються найбільшим фортепіанним циклом в українській академічній музиці, каже Сергій Лихоманенко. Але він вбачає у цьому циклі не лише майстерність барокової форми, а й маніфест композитора.

«Це був свого роду протест. Адже «Етюди» створювалися у перші роки радянської влади, коли всі композитори були змушені писати гімни партії. Косенко написав старовинні танці» – говорить диригент.

Кожен танець – це присвята якійсь близькій людині, зокрема, братам. Одного з них розстріляли на день народження Віктора Степановича, інший став активним комуністичним діячем.

На думку диригента, той самий код Косенка у циклі зчитується одразу. «Косенко щиро любив Україну й українську музику. В «Етюдах…» українські народні мотиви вдягнені у форму старовинних танців. У Рігідоні, наприклад, чітко прослідковуються мотиви Возного з «Наталки-Полтавки», у «Гавоті» звучить українська веснянка  – наводить приклад Лихоманенко.

«Напевно, Косенко хотів показати, що між українською музикою і старовинними танцями, які пішли з Франції, Німеччині, Італії можна поставити знак «дорівнює». Українська музика – це європейська музика. Він це довів у власному клавірі, а ми це розкрили в масштабі оркестру», – розповів диригент про свій проект.

В архівах віднайшли першу оркестровку циклу Косенка, яку зробив у 1982 році Леонід Бильчінський – альтист, викладач Київської консерваторії, звукорежисер Будинку звукозапису Українського радіо. Двадцять років партитура зберігалась у рукопису. Лише влітку 2018-го групі музикантів і музикознавців вдалося реконструювати її. Рік тому її вперше у концертному форматі виконав Молодіжний академічний симфонічний оркестр «Слобожанський» у Харкові.

Але на цьому відродження циклу Косенка не завершилося.

«На нашу думку, фортепіанні танці у фактурі великого симфонічного оркестру трохи переобтяжені. Тому ми вирішили зробити більш легку та прозору оркестровку. Й оскільки це, все ж таки, старовинні танці, ми обрали формат барокового камерного оркестру».

Оркестровку для барокового оркестру здійснив Євгеній Жаку. Профінансував роботу та презентацію твору, Український культурний фонд.

Головна мета проекту, який реалізується за підтримки Українського культурного фонду, – щоб про музику Косенка дізналися якомога більше людей по всьому світу.

«Будемо розповсюджувати партитуру по всіх основних культурних закладах України – філармоніях, театрах. Ми створили сайт де виклали партитуру і всі партії у вільному доступі. Також розмістимо цей матеріал на всіх міжнародних ресурсах, бібліотеках. Завдання грандіозне! Але сьогодні попереду в нас – Львів, Київ, Харків».

Сергій Лихоманенко вважає популяризацію української класичної музики своєю місією. І дуже радіє, що він «не сам у полі воїн».

«Є велика кількість чудових українських композиторів: Косенко, Борткевич, Глієр,. Сімович і Солтис, яких у Львові реінкарнує Іван Остапович. Я завжди казав, що українська музика потребує найбільшої підтримки. І дуже радію, що з’являється все більше диригентів, піаністів, інструменталістів, які люблять цю музику, бо вона дійсно якісна, щира і наша».